СЕМЕЙНЫЙ ЮРИСТнадёжная правовая защита

Семейный юрист

Бери весло, сідай у човен!

    ВОДОПЛАВНІ

      «УК» з’ясував, які річки найкраще підходять для такого відпочинку

      Сплави річками стають дедалі популярнішими. Власне, пояснити це можна просто: інфраструктура хоч повільно, але налагоджується. Якщо раніше такий вид дозвілля могли дозволити собі фанати, адже треба було самотужки купувати все спорядження включно з казанком, то нині цей тягар взяли на себе туристичні фірми. Наші кореспонденти рекомендують: треба їхати.

      Миколаївщина. У ритмі драйву

      Олена ІВАШКО,«Урядовий кур’єр»

      Зібравши компанію із семи друзів, ми вирушили по нові враження до села Мигія, що на березі Південного Бугу. Саме тут спокійна річка перетворюється на бурхливу водойму з кам’янистими порогами і мальовничими краєвидами. І тут пропонують екстремальний вид відпочинку — спуск на рафтах.

      Про рафтинг наша компанія знала небагато. Четверо з нас уже мали скромний досвід спуску на надувних човнах, для інших сама назва човнів досі була не відома.

      Човен легкий, важить до 30 кілограмів. Фото автора

      Відстань з Миколаєва до Мигії становить понад 150 кілометрів. Дорога не тішить око туриста, зате вже поблизу села степ раптом перетворюється на скелясту місцевість, а рівнина переростає в кручі.

      Для відпочинку на березі Південного Бугу ми виділили три дні. Перший присвятили купанню в річці, до якої від бази кілька метрів, та дружньому спілкуванню. Другий день — рафтинг.

      Заздалегідь повідомили інструкторів Гришу та Ігоря, що вони матимуть справу з командою новачків. До речі, вік нашої сімки сміливих — від 27 до 70 років. Однак бувалих інструкторів нічого не лякає, за будь-якої ситуації знаходять місце жартам. Скажімо, необхідність касок пояснили так: «Якщо погано гребтимете, отримаєте удар веслом по голові», і продовжують: «А якщо вас все-таки викинуло з човна, треба просто протягнути ноги вперед та підняти ступні. І хай вода несе вас ногами вперед, десь і причалите до берега».

      Звісно, після таких жартів оптимізму в компанії поменшало, а дехто починав дивитися в бік автобуса. Вже серйозно нам пояснили, що рятувальні жилети та каски потрібні для безпечного спуску. Елементами безпеки обладнано й човен. Кожен гребець має встромити ступні у спеціальні гумові кріплення, на днищі човна. Під час складних віражів вони допомагають утриматися, щоб не випасти з рафта.

      Отже, розташовуємося з веслами по бортиках. Гриша й Ігор проводять короткий інструктаж: як тримати весло, як гребти, як поводитися в тій чи тій ситуації. Головна вимога — виконувати всі накази інструкторів. Також повідомили, що ми подолаємо відстань у два кілометри, водну трасу для любителів.

      Починаємо шлях від колишнього млина, побудованого ще 1888 року. Й одразу потрапляємо на небезпечний поріг. На великій швидкості човен пострибав по каменях, якимось дивом протиснувся між двох брил та почав кружляти у водяному вирі. Ось де стали в пригоді гумові кріплення! А загалом хотілося кинути весла й лягти на дно човна, але наказ-крик: «Гребти!» не залишив вибору.

      Наче пройшли! Тиха вода, повне мовчання. Здається, все було не зі мною. Продовжуємо гребти. Хоч, як з’ясувалося пізніше, від нашого веслування мало що залежало. Направляли човен і по-справжньому гребли тільки інструктори. Наступний поріг порівняно з першим уже був не таким страшним. А на берег усі ступали як бувалі спортсмени-екстремали.

      Минуло хвилин двадцять після висадки, і почалося: «Драйв! Клас! Супер! Незабутньо!» — всі вигукували ці слова одночасно. А подробиці згадували вже пізніше, за обідом.

      Окрім рафтингу, нам запропонували ще кілька екстремальних вправ — стрибнути з п’ятиметрової скелі та поплавати (вже без човна) у вируючому потоці річки. На подив інструкторів, стрибнути погодилася моя 50-річна подруга. Та ще й як стрибнула! Один раз «рибкою», вдруге — «солдатиком». А ось охочих поплавати у вирі виявилося більше. Незабутнє враження: вода тебе кружляє, перевертає, несе течією. Тут стала в пригоді порада пливти ногами вперед, тоді наче гальмуєш.

      Загадкова Мигія здивувала не тільки можливостями активного відпочинку. В долині Південного Бугу між селами Мигія та Олександрівка знайдено 98 археологічних пам’яток від палеоліту до часів формування слов’янського етносу. Тут були поселення греків, римлян, скіфів, давніх слов’ян. Пізніше територію заселили запорозькі козаки і облаштували селище. Після знищення 1775 року Запорозької Січі частина козацького війська відійшла в район порогів Південного Бугу й ще намагалася протягом двох десятиліть відновити колишню міць. Острів Мигія був одним з центрів народного повстання — Гайдамаччини. Досі назви населених пунктів говорять про багатовікову історію цього краю: острів Козака Мамая, урочище Протіч, скеля Турецький стіл, острів Гард, Брама, Сова, Пугач, Гайдамацька балка. Бував тут непереможний Іван Сірко, непокірний Максим Залізняк, кошові Кость Гордієнко та Петро Калнишевський, автор першої української Конституції Пилип Орлик.

      Нині територія Мигії та прилегла до неї входять до складу Національного парку «Бузький Гард», який створено 2009 року. Місцевість славиться не тільки історією, а й унікальною флорою та фауною. Тут росте понад тисяча видів рослин, 26 з яких занесено до Червоної книги України. Мешкають до 9000 видів комах і близько 300 видів хребетних тварин. Гранітно-степове Побужжя — унікальний природний ландшафт, створений виходами південних відрогів Українського кристалічного щита, які утворюють скелі, каньйони та пороги Південного Бугу, річок Мертвовод, Бакшали, де збереглися заплавні і байрачні ліси серед розораного степу.

      Про це дізналися ми з екскурсії досвідченого гіда Світлани, яка запропонувала пройти пішки по горах та низинах. Особливо вразило озеро неймовірно насиченого смарагдового кольору, яке утворилося на місці гранітного кар’єру.

      Спуск на рафтах саме по Південному Бугу має чимало переваг. Передовсім ця рівнинна річка єдина в Україні, що має такі самі пороги, як на гірських річках. Каньйон Бугу — одна з найдавніших ділянок Євразії, яка вже 60 мільйонів років не опускалася в морські глибини. Наслідок цього — скелі та гори, западини і рівнини, справжні, майже американські каньйони.

      І ще одне: вода у Південному Бузі, починаючи з травня й до вересня, неймовірно тепла.

      ПОСЛУГИ І ЦІНИ

      ПроживанняМіні-база: дерев’яні будиночки, альтанки, мангали, кухня, сауна. Одна ніч коштує 300 гривень за двомісний чи тримісний будиночок. Можна здешевити нічліг, найнявши кімнату в гуртожитку Мигії чи у приватників. Або розташуватися в наметовому містечку прямо на березі Бугу.

      Спуск на рафті — 110 гривень за одну людину. Харчування Обід з юшки, картоплі, вареної риби та трав’ята струменя одного з них — «Гетьмана» — була вищою за петергофського «Самсона». Це був справжній витвір інженерного мистецтва, адже вода подавалася нагору з річки.

      А от велична мурована Воскресенська красуня-церква, яку Лизогуби побудували як родинний храм-усипальницю, стоїть уже понад 300 років. 44 поховання покоїлися тут у склепі, допоки не почали заважати новій, більшовицькій владі. Чи знайшли упокоєння їхні нетлінні мощі, ніхто не знає. Як і, напевне, ім’я того з них, хто після поневірянь повернувся в заповітне місце. Хиткою драбинкою спускаємося в крипту, щоб ушанувати пам’ять представника славного роду, який творив нашу історію.

      Ще одна сакральна пам’ятка — дерев’яна козацька Свято-Георгіївська церква — стоїть на місті давньоруського городища. Зовні вона наче рветься в небо. Відчуття світлості і легкості проймають і всередині храму, тож по-доброму заздриш її парафіянам — після реставрації церква стала діючою. Власне, з нею знайомі всі, хто дивився «Вія». А хто його не дивився? Панночка літала саме тут...

      Це далеко не єдиний фільм, в якому Седнів був знімальним майданчиком. Про ці та інші цікавинки можна більше дізнатися, відвідавши містечко. Тим більше, що обласна влада виношує плани зробити його справді туристичним. За словами директора Чернігівського центру туристичної інформації Олега Герасименка, потрібні передовсім інвестори для розбудови інфраструктури, якої поки що не достатньо. Вони мають поспішати зі своїми планами, бо дедалі більше заможних людей воліють звести на берегах мальовничої річки свої маєтки.

      ПОСЛУГИ І ЦІНИ

      Екскурсія — 75 грн за 1 год. Котедж — 800 грн/доба .Комплекс відпочинку «Кінний двір» — школа верхової їзди, уроки малювання, смачні страви з печі. Можна замовити дуже красиве дійство — джигітування. Обід — до 85 грн. Кімната-сінник — 200 грн. Комфортабельний номер — 350—450 грн. Будинок творчості — від 30 грн. Оренда плота: 2 години — 400 грн; на 2—3 дні — по 180—200; на 4—5 —по 140—150 грн включно із спорядженням і трансфером. Відстань від Чернігова до Седнева — 25 км.

      Закарпаття. Колись сплавляли ліс, а тепер — туристів

      Василь БЕДЗІР,«Урядовий кур’єр»

      Об’єднує більшість карпатських річок те, що колись ними сплавляли деревину, зв’язану в плоти — бокори. Пливучи із шаленою швидкістю на гребені високої води, в’язанки із п’яти-семи бокорів дарували хвилини гострих відчуттів. Той ризик часто обертався травмами або втраченими життями, однак плотогони-бокораші отримували високу зарплатню.

      Об’єднаний сплав мас-медійників Закарпаття та обласного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді. Фото надане автором

      У слід відмерлої професії ступили сучасні рафтингісти. Та за адреналін на воді платять не їм, а вони. За катамарани, рафти чи байдарки, весла, гідрокостюми, рятувальні жилети тощо. Та попри високу ціну за спорядження, вони готові підкорювати Тису, Черемош чи Прут, гребти наперекір хвилям й вигрібати у потрібне місце.

      Ще в радянські часи на турбазі «Нарцис», що в Хусті, сплав входив до програми відпочинку. Тут мали потрібне спорядження, щоправда, тоді практикували не катамарани, а надувні човни — рафти.

      Нині ініціативу в організації водних мандрівок перехопив Закарпатський обласний еколого-натуралістичний центр учнівської молоді, що в Ужгороді. Директор закладу Олександр Геревич у 1992-му свої перші подорожі здійснив разом із киянами — рафтингістами заводу «Арсенал». Через рік уже сам організовував сплави. Тепер вони входять до постійних програм навчання та виховання школярів-юннатів. Наприклад, у програмі літнього табору «Ойкос» десять днів (із зупинками на берегах) займає сплав, який поєднується з вивченням іхтіофауни річок, дослідженням рослинного і тваринного світу прирічкових територій.

      — Якщо душа до води не тягнеться, а руки не просять весел, то нічого не вийде, — ділиться думками Олександр Геревич. — Я і мої співробітники у «дитячих» сплавах бачимо ще й навчально-виховну мету, адже йдеться про формування у підопічних шанобливого ставлення до природи, знання її законів. Супроводжуючи навіть дорослих, ми не перестаємо бути педагогами. Особистим прикладом навчаємо, як не захаращувати берегів, як не порушувати крихкий баланс екосистеми річки. Навіть новачкам не заборонено спускатися із плавзасобами на воду, звичайно, не без кількагодинної підготовки з керування на спокійній воді. Це гарантія безпеки. Бо відколи плаваємо, нещасних випадків не було.

      — Якщо пливе кілька катамаранів, то на першому і на останньому обов’язково повинні бути досвідчені рафтингісти, які добре знають маршрут, спроможні виходити з найскладніших ситуацій, — додає ще один організатор сплавів мукачівець Степан Жук.

      Попри начебто розвинену інфраструктуру, знавці цієї справи кажуть, що нам ще далеко до закордонного рафтингу. Так вважає зокрема і керівник клуб водного туризму «Тиса», що у Виноградові, Карло Сабов. Днями він приймав на своїй базі учасників 45-ї європейської регати. У Закарпатті німці, австрійці, угорці і, звичайно, господарі стартували біля верхів’їв Тиси і, перетнувши українсько-угорський кордон, попрямували до берегів Дунаю. Серед рафтингістів відомі політики, бізнесмени, для яких цей спорт — половина життя.

      Щоб пропливти вздовж Тиси у межах Закарпаття, слід узгодити шлях із прикордонниками, адже річка на десятках кілометрів служить кордоном між Україною та Румунією й Угорщиною. Простіше тим, хто обирає українську частину річки. Стартувавши поблизу селища Буштино, можна пропливти без жодних обмежень до селища Вилок 90 кілометрів, пробувши в дорозі два-три дні.

      У Закарпатті найчастіше сплавляються Тисою, але цілком можливі подорожі Рікою, Боржавою, Латорицею, Ужем на придатних для цього ділянках русел. Найкоротші сплави — Боржавою й Ужем. Найекстремальнішими вони бувають у повноводдя — під час танення снігу або після сильних дощів. Кожна група заявляє про свої бажання, організатори ж вивчають можливості їх задовольнити.

      З іншого боку головного Карпатського хребта — річки зі своїми особливостями. Тут для рафтингу придатні Черемош, Дністер, Збруч. Екстремалів вабить порожиста та швидкоплинна ділянка Чорного Черемошу, що на Івано-Франківщині. Вона починається від місця впадіння в цю річку потоку Дземброня а закінчується її злиттям із Білим Черемошем. Цей водний шлях чудово підходить для сплаву на катамаранах і байдарках. Саме тут постійно влаштовують змагання з водного туризму: на швидкій воді можна продемонструвати весь набір технічних навичок і вмінь.

      Учасники сплаву приїздять до селища Верховина, звідки ГАЗ-66 або ЗИЛ-130 довозять їх до Дземброні (за високої води можна стартувати й вище — від Марічейки). Шлях долають у супроводі досвідчених інструкторів, а оплата — 180—250 гривень за сукупність послуг (окрім харчування).

      ТУРИСТАМ НА ЗАМІТКУ

      Нині в Закарпатті не менше п’яти фірм пропонують туристам пропливти водними шляхами, ще кілька річкових вовків надають такі послуги одноосібно. Довжина маршрутів різна, це залежить від підготовленості учасників групи. Новачкам рекомендують спокійну 30-кілометрову ділянку від Хуста до підніжжя Чорної гори у Виноградові. Дводенна подорож за умови, що група харчується за власний кошт, обійдеться у 240 гривень з особи.

      Тернопілля. Вибади мандрівників іноді спантеличують

      Микола ШОТ, «Урядовий кур’єр»

      Останні п’ять років на Тернопіллі, як стверджують туроператори, підвищена зацікавленість мандрівників до сплавлянь на річках. А починалося все понад 30 років тому, коли тут вперше зорганізували десятиденний сплав «Дністровський каньйон». Був там і Василь Баб’юк. Відтоді подорожування річками стало для нього справою життя. Нині його туркомпанія також організовує на катамаранах і каяках сплави по Дністру й Серету. Тури з травня по жовтень можуть тривати від одного до одинадцяти днів.

      Вперед — по нові враження! Фото автора

      Ліцензії на сплави мають ще кілька турфірм. Вони розробили, по суті, однакові маршрути, вартість за надані послуги теж істотно не відрізняється. Тож, скажімо, за 11 днів відвідин Дністровського каньйону, одного з найкрасивіших і найбільших у Європі, мандрівник не лише добряче помахає веслами, а й побуває біля багатьох водоспадів, цілющих джерел, печер, старовинних замків і храмів. Біля села Трубчин, скажімо, захоплення викличуть травертинові скелі, що височіють на лівому березі.

      Василь Баб’юк каже, що найчастіше мандрівники готові сплавлятися впродовж 2-7 днів. Побутова облаштованість їх також надто цікавить. Але ці турботи на себе беруть туркомпанії: надають туристам спорядження для сплавляння, переймаються транспортним обслуговуванням, страхуванням. Гід-інструктор проводить екскурсії, музикант-аніматор розважає на зупинках. Харчування тричі на день. Гарячі страви подають зранку й увечері: кухарі готують їх на відкритому вогні. Обідньої пори сплавляльники сидять на веслах, тож задовольняються хіба сухими перекусами. Свята справа — юшка, її варять неодмінно увечері, товстолобика купують у місцевих риболовів.

      Василь Баб’юк стверджує, що нині мандрівники, особливо українські, мають чимало «вибадів» (забаганок. — Авт.). Скажімо, одна з груп забажала, аби їм поставили намети, розстелили спальники й килимки, обслуговували офіціанти, на столах стояли букети з польових квітів.

      У розвиток туристичної галузі на Тернопіллі та, зокрема, на території Дністровського каньйону ніхто не вкладає великих капіталів. Хоч, зазначає начальник профільного управління облдержадміністрації Леся Серетна, промоцію сплавів проводять на туристично-виставкових заходах, надруковано докладну мапу Дністровського каньйону. Для мандрівників облаштували стоянки в селах Возилів Бучацького й у Хмелевій та Летячому Заліщицького районів.

      На жаль, справжньою бідою стає засміченість, особливо від неорганізованих туристів. Адже у вихідні та святкові дні на водах Дністра можна побачити до 50—60 плавзасобів. Управлінню з питань туризму та курортів облдержадміністрації щороку доводиться разом з громадськими організаціями проводити акцію «Екотолока». І на ще один аспект треба звернути увагу, в тому числі й владним органам. Йдеться про надто розбиту дорогу, що веде до місць короткочасного відпочинку мандрівників.

      ПОСЛУГИ І ЦІНИ

      11-денний тур Дністром і Серетом: 2050 грн (група 25—35 осіб), 2150 грн (від 15 до 20 осіб).

Источник: Урядовий Кур'єр

Новости семейного юриста: