СЕМЕЙНЫЙ ЮРИСТнадёжная правовая защита

Семейный юрист

Увага: дитина тайфуну!

    

      — Ти бач, унадився як свиня у моркву, — мовив крайній, шукаючи в кишені потрібну купюру, — невже йому нічим на роботі займатись?! Штрафував би курців, як цього вимагає закон, ганяв би з газонів транспорт…

      — Там страшно, а старих і немічних оббирати — його основна робота. Тому й держиться за нас як блоха кожуха…

      — Про кого говорите, хто йде? — подав голос новачок.

      Йому пояснили: здоровенний червонопикий (страх треба знати в обличчя) страж порядку, якому доручено розганяти стихійні ринки. Замість цього збирає з усіх плату і запрошує відвідувати столицю частіше.

      Уповноваженому (без нагадування!) стали здавати м’яті купюри. Той ретельно вирівнював, складав і підраховував. Якщо не заплатять мито з кожного продавця, знесе стихійний ринок. Тому й тайфуном прозвали. Налітає несподівано. Діє і зникає миттєво. Він — плід руйнівних реформ, започаткований 20 років тому. Вони — справжній руйнівний тайфун, а він їхня дитина.

      Зрозуміла та відома ситуація. І мова в даному випадку не про шкоду чи користь стихійної торгівлі. Суть навіть не в тому, безпечна чи небезпечна продукція викладена на асфальті.

      Давайте за явищем побачимо людину. Хто продає під міським будинком городину чи молоко? Селянин, який ще хоче і може бути селянином. Чи багато таких залишилось? У кожному селі набереться не більше десятка. Адже політика, яка проводиться останні 20 років, спричинила знищення не лише села, а й селянства. Тому люди, які сьогодні хочуть і можуть обробляти землю, доглядати тварин, — на вагу золота. Їх треба підтримувати. Для них слід створювати відповідні умови життя. Що ж насправді? Все зводиться до одного: посилення гноблення. І не від розкоші людина завантажує «кравчучку» і тягне її за сотню кілометрів у Київ, щоб вижити. От і виходить, що за недолугу аграрну та соціальну державну політику розплачуються селяни. Здоров’ям, життям. І коли кажуть, що Україна здобула незалежність безкровно, пройдіться селами. За 20 років безладу в державі заплачено мільйонами життів. Зникли і зникають цілі села. Люди, які там доживають віку, виживають не завдяки, а всупереч державній політиці, проголошеній два десятиліття тому. Не від добра вони влаштовують стихійні ринки. Туди їх жене відчай, безгрошів’я. Вони заробляють там лише на те, аби посіяти-зібрати врожай. Не їм потрібні стихійні ринки. Трудівники прагнуть порядку. Його немає. Тому наживаються на бідах працюючих ті, що покликані забезпечувати гармонійне життя.

      І стараються. Беруть не лише грошима. Якщо бабця ще не встигла щось вторгувати, «добрі молодці» не гребують салом-м’ясом, квасолею і квашеною капустою на закуску.

      Способами, які нині застосовуються, стихійну торгівлю ніколи не здолати, бо в ній зацікавлені, насамперед, не селяни, а правоохоронці. Виробник ніколи не потягне в столицю «кравчучку», якщо в селі буде робота і гідна зарплата, а лишки виробленої вдома продукції буде можливість реалізувати за місцем проживання.

      Якщо так не станеться, пройде зовсім небагато часу і в селах не залишиться тих, хто здатний працювати на землі. Для підтвердження такого прогнозу один приклад з реального життя.

Источник: Урядовий Кур'єр

Новости семейного юриста: